Marta Romankiv zajmuje się sztuką zaangażowaną. Jej praktyka artystyczna często  przyjmuje charakter partycypacyjny, sytuując się na granicy aktywizmu, sztuki oraz nauk społecznych. Główną część wystawy „Najważniejsze jest pierwsze wrażenie” stanowi najnowszy projekt artystki Sala do ćwiczeń, w ramach którego zaprasza ona osoby migranckie do stworzenia własnych przemówień prezydenckich. Romankiv zadaje tym samym pytanie o bierne prawo wyborcze nieobywateli* oraz o mechanizmy stosowane w polityce. Na projekt składają się: dokumentacja wideo warsztatów i wykładu z wystąpień publicznych (z którego pochodzi tytuł wystawy), przestrzeń do pisania, ćwiczenia oraz wygłaszania własnych przemówień, a także ich rosnące archiwum.

Urodzona w Ukrainie artystka mieszka w Polsce od ośmiu lat. Na wystawie znajdują się zarówno prace oparte na jej własnym doświadczeniu, jak i projekty partycypacyjne dotyczące praw obywatelskich, kierowane do osób migranckich. W ich efekcie powstają wizje przyszłości, wyrazy woli i propozycje rozwiązań problemów, z jakimi borykają się osoby niemające prawa głosu ani możliwości bycia wybieranymi przez swoje społeczności. Romankiv traktuje sztukę jako przestrzeń, w której artykułować mogą się idee niemożliwe dziś jeszcze poza nią, postrzegając swoją rolę jako inicjatorki wspólnotowych działań.

* Nieobywatele – osoby nieposiadające obywatelstwa kraju swojego zamieszkania.

Marta Romankiv (ur. 1995, Lwów) jest artystką interdyscyplinarną, twórczynią instalacji, prac wideo oraz sytuacji społecznych. Ukończyła ceramikę artystyczną w Lwowskim Państwowym Instytucie Sztuki Dekoracyjnej i Stosowanej. Kontynuowała studia w Polsce – na Wydziale Sztuki Uniwersytetu Pedagogicznego w Krakowie, a tytuł magistry uzyskała na Akademii Sztuki w Szczecinie. Obecnie jest doktorantką Akademii Sztuk Pięknych w Gdańsku.

WYDARZENIA TOWARZYSZĄCE:

16.09 (sobota), godz. 12:00

Oprowadzanie po wystawach Marty Romankiv "Najważniejsze jest pierwsze wrażenie" oraz Zuzanny Hertzberg "Mechica"

7.10 (sobota), godz. 12:00

Oprowadzanie w języku białoruskim po wystawach Marty Romankiv "Najważniejsze jest pierwsze wrażenie" oraz Zuzanny Hertzberg "Mechica"

14.10. (sobota), godz. 12:00

Oprowadzanie w języku ukraińskim po wystawach Marty Romankiv "Najważniejsze jest pierwsze wrażenie" oraz Zuzanny Hertzberg "Mechica"

22.10. (niedziela), godz. 12:00

Ostatnie oprowadzanie po wystawach Marty Romankiv "Najważniejsze jest pierwsze wrażenie" oraz Zuzanny Hertzberg "Mechica"

W każdy czwartek (do 19.10) o godz.17:00 odbywa się bezpłatne oprowadzenie w j.ukraińskim (grupy zorganizowane prosimy o wcześniejszy kontakt z obsługą galerii).

Zapisy grup na zwiedzanie wystawy przyjmujemy pod adresem: m.mackenzie@galeria-arsenal.pl oraz numerem telefonu 85 874 20 61

Materiały prasowe dostępne pod linkiem [KLIKNIJ]

TEKST KURATORSKI:

Marta Romankiv. Najważniejsze jest pierwsze wrażenie

Jedną z najbardziej istotnych zmian zachodzących w ostatnich latach w polskiej sztuce zaangażowanej jest jej rosnąca inkluzywność. Dedykowane grupom marginalizowanym prace dopiero od niedawna tworzone są przez osoby, które dzielą ich doświadczenie. Marta Romankiv interesuje się prawami obywatelskimi, pracowniczymi i wykluczeniem społecznym osób z do-świadczeniem migracji. Sama urodziła się w Ukrainie, w Polsce mieszka od ośmiu lat. Przeżycia osobiste są inspiracją i punktem wyjścia wielu z jej prac. Artystka nazywa to metodą autoetnograficzną. Stosuje ją, przyglądając się własnemu życiu – migrantki z Ukrainy w Polsce – w jego politycznym i tożsa-mościowym wymiarze.

Do pierwszych prac zrealizowanych przez Romankiv po przyjeździe do Polski należy projekt Jeden dwugodzinny wykład (2016), poruszający problem pobierania opłat za studia od osób z Ukrainy. Ze względu na bardzo wysokie koszty artystka nie mogła wówczas kształcić się w Akademii Sztuk Pięknych. Wcielając się w „mrówkę” handlującą nielegalnie przywiezionymi z Ukrainy papierosami, chciała sprawdzić, ile czasu zajęłoby sfinansowanie studiów z tej dostępnej ukraińskim migrantkom pracy. Zarobek ze sprzedaży sześćdziesięciu paczek papierosów stanowił wówczas przybliżoną wartość jednego dwugodzinnego wykładu w ASP. W tej części wystawy znajdują się także powstające w latach 2014–2023 Notatki z polskiego – instalacja dokumentująca wieloletni proces nauki języka. Romankiv zwraca uwagę, jak podczas prób dopasowywania się do obowiązującej w Polsce „normy” osoby migranckie często starają się pozbyć obcego akcentu, przez który są postrzegane jako „Inne”. Problemowi temu poświę-cone jest też otwierające wystawę wideo Przemowy artykulacyjne (2023) stworzone we współpracy z Sandrą Soldatową i Teodorem Ajderem. Dzisiaj artystka nagłaśnia trudności prawne, z jakimi mierzą się osoby migranckie w Polsce. Zwraca uwagę na ciągły wysiłek wkładany przez osoby migrujące spoza Unii Europejskiej w uzyskanie obywatelstwa – a więc pełni praw – państwa ich zamieszkania. Wspomnianym pracom towarzyszą kolejne dwa projekty: jeden z nich dokumentuje Ślub (2021) artystki z obywatelem Polski, drugi – trudny dla obcokrajowczyni proces uzyskania własności ziemi (Moja ziemia, 2022).

Kiedy w 2019 roku znajomi artystki głosowali w wyborach parlamentarnych, mieszkająca wów-czas w Polsce od czterech lat Romankiv zrozumiała, że nie ma praw pozwalających jej na polityczne kształtowanie swojego otoczenia. Jednocześnie zauważyła, że partie nie poruszały wówczas tematu polityki migracyjnej i nabrała przekonania, że dzieje się tak również dlatego, że osoby migranckie nie mogą głosować. W kolejnym roku, przed wyborami prezydenckimi, powstał projekt Immigrant, take a vote!. Artystka przygotowała karty do głosowania w kilku językach. Pod wydziałami spraw cudzoziemców przy Urzędach Wojewódzkich wraz z towarzyszącymi jej wolontariuszami rozstawiała urnę, stolik do głosowania i kotarę, a następnie zapraszała nieposiadających polskiego obywatelstwa mieszkańców Polski do oddania symbolicznego głosu w wyborach prezydenckich. Jak mówi Romankiv, dla ludzi głosujących pod urzędami to doświadczenie było czymś więcej niż udziałem w działaniu artystycznym. W ten sposób po raz pierwszy mogli dać wyraz swojej woli w kraju, w którym mieszkają i pracują. Nigdy nieotwarta urna symbolizuje ich „nieliczące się” głosy.

Tytuł wystawy „Najważniejsze jest pierwsze wrażenie” pochodzi z wykładu dla osób migranckich, poświęconego wystąpieniom publicznym. W głównej przestrzeni ekspozycji Romankiv rozwija wizję, w której osoby te mają sprawczość polityczną i społeczną. Poszczególne elementy zaaranżowanej tu Sali do ćwiczeń zapraszają do tworzenia przemówień prezydenckich. Tym razem Romankiv oferuje osobom migranckim nie tylko możliwość głosowania – ale także startowania w wyborach. Znajduje się tu między innymi praca wideo ze wspomnianym wykładem Doroty Warakomskiej (osoby szkolącej także polskich polityków). Towarzyszy jej zapis prowadzonych przez nią (na zaproszenie Romankiv) warsztatów dla osób migranckich, które odbyły się w honorującym polskich polityków Gabinecie Portretów Muzeum Warszawy. Dostępne są również narzędzia do pisania, ćwiczenia, wygłaszania i nagrywania własnych przemówień. Artystka oferuje przestrzeń do tworzenia wizji przyszłości kraju i propozycji rozwiązań problemów, z jakimi borykają się osoby, które nie mają prawa głosu i nie mogą być wybierane przez swoje społeczności. Romankiv stara się zmienić sposób postrzegania osób migranckich – z „rozwiązania ekonomicznego” na nowych mieszkańców. Tytuł wystawy odnosi się także do doświadczeń osób migranckich: poczucia, że są oceniane na podstawie stereotypu lub powierzchownego pierwszego wrażenia. Artystce zależy na podkreśleniu wagi wszystkich osób budujących daną wspólnotę. Dlatego Romankiv, będąca też inicjatorką powstania Komisji Środowiskowej Pracownic i Pracowników Domowych przy związku zawodowym Inicjatywa Pracownicza (pierwszej w Polsce organizacji związkowej założonej przez migrantki), w Sali do ćwiczeń umieszcza Formy do odlewu Orderu Orła Białego. Zarezerwowanym dla wybitnych osobis-tości odznaczeniem chciałaby wyróżniać także osoby wykonujące proste prace na wszystkich szczeblach społeczeństwa.

Zaangażowana praktyka artystyczna Romankiv często przyjmuje charakter partycypacyjny, sytuując się na granicy aktywizmu, sztuki oraz nauk społecznych. Artystka jest ciekawa doświadczeń innych osób i tworzy bezpieczne przestrzenie, w których mogą one współtworzyć inicjowane przez nią działania wspólnotowe. Dzieli się sprawczością, jaką daje jej obecność w polu sztuki, z osobami, z którymi łączy ją wspólne doświadczenie. Sztukę traktuje jako przestrzeń, w której mogą realizować się idee niemożliwe jeszcze poza nią. Takie jak współdecydowanie o losach kraju przez osoby migranckie, ich upodmiotowienie czy wyjście poza archaicz-ny, jej zdaniem, podział mieszkańców Polski na obywateli i nieobywateli. Na wystawie w Galerii Arsenał w Białymstoku Romankiv zadaje pytanie o to, czy przyjęte zasady demokracji są adekwatne do faktycznego obrazu współczesnych społeczeństw.

Katarzyna Różniak-Szabelska

Prace na wystawie:

Marta Romankiv, Notatki z polskiego, 2023
drewno, pianka, papier

Marta Romankiv, Moja ziemia, 2022
ziemia, dokumenty

Marta Romankiv, Jeden dwugodzinny wykład, 2016
wideo, 5′55″; 60 paczek po papierosach

Marta Romankiv, Ślub, 2021
fotografia dokumentująca działanie, 2 złote obrączki

Marta Romankiv, Immigrant, take a vote!, 2020
dokumentacja wideo akcji społecznej, 17′24″
urna wyborcza (pleksi, płyty HDF), kabina wyborcza (stelaż stalowy, tkanina), stolik do głosowania (płyty HDF)

Marta Romankiv, Bez tytułu 1, z cyklu Sala do ćwiczeń, 2023
mównica (płyty HDF), 9 flag (drewno, tkanina), kamera, prompter

Marta Romankiv, Bez tytułu 2, z cyklu Sala do ćwiczeń, 2023
wideo (dokumentujące wykład z przemówień publicznych), 10′5″

Marta Romankiv, Bez tytułu 3, z cyklu Sala do ćwiczeń, 2023
wideo (dokumentujące warsztaty z przemówień prezydenckich), 6′32″

Marta Romankiv, Przemowy artykulacyjne, z cyklu Sala do ćwiczeń, 2023
wideo, 4′58″, tekst Teodor Ajder, wystapiła Sandra Soldatowa

Marta Romankiv, Formy do odlewu Orderu Orła Białego, 2023
3 obiekty, gips polimerowy


Kolofon

Współpraca przy pracach wideo:
Przemowy artykulacyjne
Tekst: Teodor Ajder
Wystąpiła: Sandra Soldatowa

Immigrant, take a vote!; Jeden dwugodzinny wykład
Zdjęcia wideo: Łukasz Surowiec

Bez tytułu 2, Bez tytułu 3 – z cyklu Sala do ćwiczeń
Zdjęcia wideo: Łukasz Surowiec

Organizacja warsztatów z przemówień publicznych: zespół Muzeum Warszawy
(Zofia Rojek, Karolina Iwańczyk, Marcin Matuszewski, Dorota Migas-Mazur)

Identyfikacja wizualna wystawy:
Karolina Pietrzyk, Tobias Wenig

Zespół Galerii Arsenał w Białymstoku:
Kuratorka: Katarzyna Różniak-Szabelska
Produkcja i koordynacja: Ewa Chacianowska, Katarzyna Różniak-Szabelska
Redakcja i korekta tekstów: Ewa Borowska
Realizacja wystawy: Maciej Zaniewski, Kacper Gorysz, Michał Małeczek, Piotr Sosiński,
Mateusz Smorczewski, Zbigniew Świdziński
Promocja: Gabriela Owdziej
Edukacja: Justyna Kołodko-Bietkał, Iza Liżewska, Katarzyna Kida
Osoby opiekujące się wystawą: Maja MacKenzie, Mateusz Smorczewski, Małgorzata Kopciewska, Piotr Sosiński, Piotr Trypus, Roksana Mroczko, Urszula Cieślak, Julia Ryszkiel
Sprzątanie: Beata Zalewska

Галерея Арсенал у Білостоці

17 серпня – 22 жовтня 2023

Марта Романків

Найважливішим є перше враження

Марта Романків. Найважливішим є перше враження

Однією з найважливіших змін, яка відбувається протягом останніх років в польському партисипативному мистецтві, є його дедалі більша інклюзивність. Роботи, присвячені маргіналізованим групам, лише нещодавно почали створювати митці, які розділяють їх досвід. Марта Романків цікавиться громадянськими і трудовими правами та соціальним виключенням людей з досвідом міграції.

Сама вона народилася в Україні і вже вісім років живе в Польщі. Власний досвід є відправною точкою для багатьох її робіт. Художниця називає це автоетнографічним методом. Застосовуючи його, вона приглядається до власного життя – мігрантки з України в Польщі – до виміру його ідентичності та політичності.

Серед перших робіт, зреалізованих Мартою Романків після приїзду до Польщі, є проєкт Одна двогодинна лекція (2016), який торкається проблеми стягнення плати за навчання в польських університетах, з чим стикаються вихідці з України. Через дуже високу вартість навчання, мисткиня не змогла навчатися в Академії мистецтв. Входячи у роль «мурахи» – людини, яка нелегально торгує ввезеними з України сигаретами, вона хотіла з'ясувати, скільки часу знадобиться, аби заробити на навчання, цим доступним для українських мігрантів способом. Дохід від продажу шістдесяти пачок сигарет дорівнював тоді приблизній вартості однієї двогодинної лекції в Академії мистецтв. У цій частині виставки також представлені Нотатки з польської мови, створені між 2014 і 2023 роками – інсталяція, що документує багаторічний процес вивчення мови. Романків звертає увагу на те, як, намагаючись вписатися в наявну в Польщі «норму», мігранти часто стараються позбутися іноземного акценту, через який їх сприймають як «інших». Цій проблемі також присвячене відео, яке відкриває виставку – Артикуляційні промови (2023), створене у співпраці з Сандрою Солдатовою та Теодором Айдером. Сьогодні художниця наголошує на юридичних труднощах, з якими стикаються мігранти в Польщі. Вона звертає увагу на постійні зусилля, які докладають мігранти з країн, що не входять до ЄС, аби отримати громадянство – а отже, і повні права країни, в якій вони проживають. Вищезгадані роботи супроводжуються двома іншими проєктами: один з них документує Весілля (2021) художниці з громадянином Польщі, наступна (Моя земля, 2022) – довгий і складний процес отримання права власності на землю для іноземки.

Коли друзі мисткині голосували на парламентських виборах у 2019 році, Романків, яка на той час вже чотири роки жила у Польщі, зрозуміла, що не має прав, які б дозволяли їй впливати на своє оточення у політичному вимірі. Водночас вона помітила, що в той час партії не підіймали тему міграційної політики. Переконана, що причина також у тому, що мігранти не мають права голосу, наступного року, перед президентськими виборами, заініціювала проєкт Іммігранте, іммігрантко, візьми участь у голосуванні!. Художниця підготувала бюлетені для голосування кількома мовами. Разом з волонтерами вона встановила урни для голосування перед відділами справ іноземців у воєводських управліннях. Згодом, вона запросила мешканців Польщі, які не є її громадянами віддати свій символічний голос на президентських виборах. Як каже Романків, для людей, які голосували під воєводськими управліннями, цей досвід був чимось більшим, ніж просто участь у мистецькій акції. У такий спосіб вони вперше змогли проголосувати в країні, у якій живуть і працюють. Ніколи не відкрита урна для голосування символізує їх «не зараховані» голоси.

Назва виставки «Найважливішим є перше враження» була взята з лекції ораторського мистецтва для мігрантів. У головному виставковому просторі Романків розвиває бачення, в якому ці члени суспільства також мають політичну та соціальну агентність. Різноманітні елементи, які розташовані у Залі до тренувань запрошують до створення президентських промов. Цього разу Романків пропонує мігрантам не лише можливість голосування, але й балотування на виборах. Тут також знаходиться запис вищезгаданої лекції Дороти Варакомської (яка також навчає польських політиків). Вона супроводжується відеороботою із кадрами з воркшопу, який на запрошення Романків вона провела для мігрантів. Воркшоп відбувся в Кабінеті портретів Музею Варшави, де вшановані польські політики. У Залі до тренувань також знаходяться інструменти для написання, тренування, виголошення та запису власних промов. Мисткиня створює простір для візій майбутнього країни та пропозицій розв'язання проблем, з якими стикаються ті, хто не мають права голосу і не можуть бути обрані своїми громадами. Романків прагне змінити сприйняття мігрантів – з «економічного рішення» на нових мешканців країни. Назва виставки також відсилає до досвіду мігрантів: відчуття, що про них судять за стереотипним чи поверхневим першим враженням. Художниця прагне підкреслити вартість всіх осіб, які будують суспільство. Саме тому Романків, яка також є ініціаторкою створення Комітету домашніх працівниць і працівників при загальнопольській профспілці Робітнича Ініціатива (перша профспілкова організація в Польщі, заснована мігрантками), у Залі до тренувань розміщує Форми до лиття Ордена Білого Орла. Цією нагородою, призначеною для видатних особистостей, вона хотіла б також вшановувати людей, які виконують просту роботу на всіх рівнях суспільства.

Ангажована художня практика Романків часто набуває партисипативного характеру, знаходиться на межі активізму, мистецтва та соціальних наук. Художниця цікавиться досвідом інших, і створює безпечні простори, де вони можуть спільно творити ініційовані нею громадські дії. Вона ділиться можливостями, які дає їй присутність у сфері мистецтва з людьми, з якими її поєднує спільний досвід, ставиться до мистецтва, як до простору, в якому можуть бути реалізовані ідеї, реалізація яких поки що неможлива поза його межами. Наприклад, спільне вирішення долі країни разом з мігрантами, розширення їх прав і можливостей або вихід за межі архаїчного, на думку художниці, поділу мешканців на громадян і негромадян. У своїй виставці в Галереї Арсенал у Білостоці Романків ставить питання про те, чи прийняті правила демократії адекватні в стосунку до реального стану сучасних суспільств.

Катажина Ружняк-Шабельська

Роботи на виставці:

Марта Романків, Нотатки з польської мови, 2023
дерево, пінопласт, папір

Марта Романків, Моя земля, 2022
земля, документи

Марта Романків, Одна двогодинна лекція, 2016
відео, 5′55″; 60 пачок сигарет

Марта Романків, Весілля, 2021
фотодокументація ситуації, 2 золоті обручки

Марта Романків, Іммігранте, іммігрантко, візьми участь у голосуванні!, 2020
відеодокументація акції, 17′24″
урна для голосування (оргскло, плити HDF), кабіна до голосування (сталевий каркас, тканина), столик для голосування (плити HDF)

Марта Романків, Без назви 1, із серії «Зал до тренувань», 2023
ораторська трибуна (плити HDF), 9 прапорів (дерево, тканина), камера, суфлер

Марта Романків, Без назви 2, із серії «Зал до тренувань», 2023
відео (відеодокументація лекції), 10′5″

Марта Романків, Без назви 3, із серії «Зал до тренувань», 2023
відео (відеодокументація воркшопу з президентських промов), 6′32″

Марта Романків, Артикуляційні промови, із серії «Зал до тренувань», 2023
відео, 4′58″, текст Теодора Айдера, виступила Сандра Солдатова

Марта Романків, Форми для лиття Oрдена Білого Орла, 2023
3 об'єкти, полімерний гіпс

Колофон

Співпраця над відео:

Артикуляційні промови
Текст: Теодор Айдер
Виступила: Сандра Солдатова

Іммігранте, іммігрантко, візьми участь у голосуванні!; Одна двогодинна лекція
Фільмування: Лукаш Суровєц

Без назви 2, Без назви 3 – з циклу «Зал до тренувань»
Фільмування: Лукаш Суровєц

Організація майстер-класів з публічних виступів: команда Музею Варшави
(Зофія Роєк, Кароліна Іваньчик, Марцін Матушевський, Дорота Мігас-Мазур)

Візуальна ідентифікація виставки:
Кароліна Пьотржик, Тобіас Веніг

Команда Галереї Арсенал у Білостоці:
Кураторка: Катажина Ружняк-Шабельська
Реалізація та координація: Єва Чачановська, Катажина Ружняк-Шабельська
Редагування та коректура: Ева Боровська
Технічна реалізація виставки: Мацей Заневський, Кацпер Ґориш, Міхал Малєчек,
Пьотр Сосінський, Матеуш Сморчевський, Збіґнєв Свідзінський
Промоція: Габріела Овдзей
Відділ освіти: Юстина Колодко-Бєткал, Іза Ліжевська, Катажина Кіда
Опіка над експозицією: Майя Маккензі, Матеуш Сморчевський, Малґожата Копчевська,
Пьотр Сосінський, Роксана Мрочко, Уршуля Цешлак, Юлія Ришкєль
Прибирання: Беата Залевська