en
Menu
Strona główna - Galeria Arsenał

Коли сонце низько – тіні довгі

01.04.2022 - 13.05.2022

Коли сонце низько – тіні довгі

01.04.2022 - 13.05.2022
Otwarcie: Otwarcie: 01.04.2022
Miejsce: Miejsce: Галерея Арсенал, вул. Міцкевича 2, Білосток
Kuratorka: Kurator: Анна Карпенко
A-
A+
dy słońce jest nisko – cienie są długie/ When The Sun Is Low - The Shadows Are Long/ Коли сонце низько – тіні довгі

Білоруський філософ Ігар Бабков назвав Білорусь «царством руїн», маючи на увазі явища покинутості та сирітства, і водночас багатство місця, яке часто називають у ЗМІ «terra incognita». «Руїни» позначають межі свого роду відновлення кожної цивілізації до «Природи». Тіні стають вказівниками, які ми маємо намір інтерпретувати і представляти різними способами, переживаючи пригоду з часом відступу, з розірваним і відсутнім існуванням на задньому плані. Чим довші тіні, тим менше ми можемо дізнатися про об’єкти, які їх відкидають.

Виставка «Коли сонце низько – тіні довгі» представляє картину історичного та сучасного контексту білоруського мистецтва, розкриваючи складні зв’язки між глибоко архаїчною природою людини у вимірі соціальних, політичних і культурних форм, а також боязке бажання розірвати порочне коло репресивних режимів і суміжних систем.

Анна Карпенко


Коли мова розбивається об світові кордони, вона починає завивати тривожними сиренами, німим жахом і пропагандою “миру”, яка відбивається у контактах стін.

Світло європейського Просвітлення, технічний прогрес, модифіковані ідеали свободи, рівності і права виросли на бінарному розумінні “свого та чужого”; однорідному за формою і обрисами центрі, та периферії, яка вимагає “постійного покращення”. Міфологізація та екзотизація Іншого була частиною колоніального дискурсу, а зустріч із Іншим виявилася формою асиміляції.

Протягом століть білоруську територію можна було б охарактеризувати поняттям, яке філософ Іхар Бабкоу називає “пограничною етикою”. Це спосіб вкоренитись у просторі, який не може цього витримати. Сама територія розірвана та не відповідає географічним і державним кордонам. Це простір нескінченного коливання між “чужим свого” та “своїм чужого”[1].

Це відмова від “імперіалістичного месіанства” двох видів: дипломатичногго Заходу, для якого головним принципом є “не тільки не вважати сірого чорним, але й уникати того, аби називати біле білим” та агресивного російського Сходу, який “у своєму слов’янофільстві хоче панувати над Прагою, Варшавою, Белградом і Софією”[2].

Adviečnym šlaham / Odwieczna wędrówka./ Вічна подорож

Потік життя, позбавлений руху, проявляється у білоруському просторі у формі руїн. “Руїни означають повернення кожної цивілізації до природи”. Тут немає туги за гіперболізмом, приписування елементів “білоруськості” авангардові, елементів “величності” літературі або “примарності” мові чи вірі. Каміння наших палаців вростає в землю.

Це форми життя, які протипоставляють себе основним мовним структурам, створючи свої власні. За допомогою світлових ліній та дихальних сценаріїв (Анна Соколова, Ольга Сазикіна). Прислухаючись до шепіту рідної, обрядової мови Полісся, яка рятує травами та язичницькими молитвами, одночасно не заперечуючи християнського монотеїзму (Сіархей Лескієц). Знаходячи межі простору, чиї кордони неможливо встановити, але можна їх містично пережити в процесі вічного переходу і оновлення (Юра Шуст, Сіархей Гудзілін, Маша Мороз). Порушуючи циклічність часу, зберігаючи усвідомлення наявності зв’язків між всіма живими істотами у космічному просторі (Язеп Драздовіч, Евеліна Домніч/ Дмітрій Гелфанд, Базінато).

Завдяки свободі, задля того, щоб поставити під питання фізіологічні можливості зору, щоб створити власну “теорію бачення” (Владислав Стшемінськи, Захар Кудін). Долаючи і переживаючи самоізоляцію, як форму самовизволення (Ірина Ануфрієва). Пропливаючи у тузі човном часу (Ян Хелда) у пошуках безпечної гавані, якої не переставаючи шукає дитяча душа (Маша Святогор). Ставлячи під питання однорідність та чистоту модерністських структур, від статі до соціалізації (Сергій Шабонін і Ала Савашевіч). Відчуваючи таємницю та поєднуючи темряву зоряного небо із темрявою підсвідомості (Жанна Гладко). Встановлюючи правила гри та перевіряючи властивості речей “по той бік дзеркала”, перебудовуючи заново їх ідентичність, залишаючи собі право бути непрозорими “Олександр Адамов, Альона Паздніакова, Антон Сарокін).

Едуард Глісан у Поетиці стосунків писав:

“Я сам подбаю про свою ідентичність. Це означає, що я не дозволю її жодним чином обмежувати; та щиро подбаю про те, щоб вона не стала частиною жодної амальгами. Мене також не бентежить, що існують місця, де моя власна ідентичність стає для мене незрозумілою. Той факт, что вона мене вражає, не означає бажання її заперечити”[3].

“Чи інші підлеглі можуть говорити?” - запитала колись Гаятрі Співак. Чи можна пригнічити імперію? - це питання актуальне на сьогодні.

Одним із гасел білоруського протесту у 2020 році був заклик “Дивись у вікно, а не у телевізор”. За вікном мільйони людей намагались перервати петлю часу, вимагаючи особисту свободу, щоб вибратись із мавзолею минулого до простору, де час є одним із багатьох вимірів реальності.

Я на чужині, дивлюсь на чужу воду і на таке саме чуже сонце. Віддзеркалюючись від поверхні річки, воно створює світлові промені, перериваючи безмежне повідомлення.

Таке ж саме сонце світить мені в обличчя, на моїй землі, де довгі тіні, але невідомо, чи це сонце Заходу чи Сходу.


Анна Карпенко

 

[1] Ihar Babkou, Etyka Pamezhha: transkultrutnasc jak bielarski dosved, / https://knihi.com/storage/frahmenty/6babkow2.htm ( (Ігар Бабкоў ЭТЫКА ПАМЕЖЖА: ТРАНСКУЛЬТУРНАСЬЦЬ ЯК БЕЛАРУСКІ ДОСЬВЕД), [dostęp: 21.03.2022].

[2] Ihnat Abdziralovich, Adviečnym šlacham(Odwieczna droga. Badania białoruskiego światopoglądu), / https://knihi.com/Ihnat_Kanceuski/Adviecnym_slacham.html (Ігнат Абдзіраловіч Адвечным шляхам Дасьледзіны беларускага сьветагляду), [dostęp: 21.03.2022].

[3] Édouard Glissant, Poetics of Relation, Ann Arbor. The University of Michigan Press, 1997, s.192. Przekład cytatu z języka angielskiego: Aleksandra Sobczak-Kövesi.


>>>Кураторський текст<<<
>>>Описи праць<<<
Переклад: Наталія Лісовська


Галерея Арсенал у Білостоці

1.04 - 13.05.2022
 
Galerie für Zeitgenössische Kunst (GFZK),
Лейпциг
10.06.- 25.09.2022

Митці: Олександр Адамов, Ірина Ануфрієва, Базінато, Евеліна Домніч / Дмитро Гельфанд, Язеп Драздович, Жанна Гладко, Ян Хельда, Захар Кудін, Сергій Лескєць, Маша Мароз, Альона Пазднякова, Антон Сарокін, Ала Савашевич, Ольга Сазикіна, Сергій Шабохін, Юра Шуст, Анна Соколова, Владислав Стржемінський, Маша Святогор.

Куратор: Анна Карпенко
Співкуратор: Софія Садовська

архітектура виставок: Тетяна Дівакова
координація та продукція: Ева Хаціановська, Юлія Екерт, Дорота Свінарська, Еліза Урванович-Роєцька
PR та промоція: Габріела Овдзей, Олександр Сакович, Беатріс де Будуо, Віола Нолл
графічний дизайн: Аня Наленка-Мілах
монтаж: Кацпер Гориш, Міхал Малечек, Януш Малечек, Марчін Масловський, Збігнєв Свідзінський, Ярослав Троян, Мачєй Заневський, Войчєх Заневський

Реалізація проекту:
Галерея Арсенал у Білостоці,
Galerie für Zeitgenössische Kunst (GFZK), Лейпциг,
Goethe-Institut Варшава
 
Підтримка проекту:
Фонд польсько-німецького співробітництва,
Ініціатива Мартіна Рота


 

Powiązane Wydarzenia

05.05 - 05.05

екскурсію українською мовою по виставці «Коли сонце низько – тіні довгі»